Коли є можливості, але немає бачення

Неподалік Черкас розташувалося село Леськи. Нині там проживає більше чотирьох тисяч людей. Чималенько, як для класичного українського села. Більшість жителів працюють в обласному центрі – добре, що до нього якихось кілометрів двадцять і транспортне сполучення налагоджене непогано.

– По великому рахунку в самому селі людям особливо й ніде працювати, тож і змушені шукати різні варіанти у великому місті. Не те що було в радянські часи, коли тут діяв колгосп. Тоді потреби десь їхати не було – в кожного було робоче місце, – розповідає сільський голова Лесьок Микола Бас. – Певно, й думок не було, що колись буде по-іншому.

Леськи мають цікаву історію – селу довелося пережити непросте випробування, коли його майже знищили, а тоді знову відбудували. Коли наприкінці 50-х років було прийнято рішення про створення Кременчуцького водосховища, село затопили. До 1960 року Леськи знаходились на нижній терасі правого берега Дніпра серед заплав та боліт. У зв’язку із створенням водосховища село перенесли на нове місце – вищу терасу Дніпра. Відбудовувалося воно по-новому: сучасне планування, чітко окреслені прямолінійні вулички, ніби намальовані під лінійку.

– Хоча перші письмові згадки про наш населений пункт датуються далеким 1726 роком. Маємо велику історію, яка своїм корінням сягає у сиву давнину, – відзначає Микола Федорович. – От з одного боку село, як село. З діда прадіда тут обробляли землю, займалися тваринництвом, рибальством, бо ж знаходимося на самісінькому березі річки.

Та має воно чимало цікавих легенд і переказів, а також в автентичних народних піснях, які передаються з покоління в покоління. Саме пісні виконують учасники самодіяльного аматорського народного хору «Леськівчани», без яких не обходиться жодне свято. Тож попри всі трансформації село, а точніше його жителі, не забули про свою минувшину.

– Певно, і не може бути по-іншому, адже це – основа основ, – розмірковує Микола Бас.

А ще у Леськах дуже пишаються своєю природою. Воно й не дивно, адже далеко не кожному населеному пункту пощастило розташуватися на берегах найбільшої річки в країні.

– Лише пригріє перше сонечко, як до нас починають приїздити відпочивальники. Залишаються на ночівлю в палатках, рибалять, смажать шашлики, готують юшку, просто відпочивають і тілом, і душею, – розповідає Микола Федорович. – Улітку на вихідні, а надто коли припадає три дні у зв’язку з якимось державним святом, у нас з’являється справжнє наметове містечко.

Здебільшого їдуть з обласного центру. Натомлені міським життям, люди прагнуть відновитися на природі.

– От дивно якось виходить: молодь, ледь зіпнувшись на ноги, одразу намагається виїхати до Черкас чи до столиці. Місто вабить своїми перспективами, – розмірковує Микола Федорович. – А трохи поживуть і назад, хоча б на вихідні, тягне. Розслабитися, викинути з голови усі клопоти, посидіти на березі Дніпра, помилуватися заходом сонця…

Разом з тим спостерігається цікава тенденція: люди до села приїздять, але «контакт» обмежується лише спілкуванням із природою.

– Є в нас кілька жителів, які намагалися займатися зеленим туризмом. Але ця справа в них не дуже йде, – зізнається Микола Бас.

Хоча є й садиби, й активні люди, які не проти приймати в себе гостей. Та от гостей не багато – чомусь палатка на березі річки приваблює більше. Є в Леськах і кілька кав’ярень, проте серед відвідувачів там – здебільшого місцеві жителі. Шашлик і юшку, приготовані на відкритому вогні, відпочивальники не поспішають змінювати на страви в закладах громадського харчування.

Микола Федорович розповідає: нещодавно дізнався про спільний польсько-український проект «Сприяння сільському мікропідприємництву в Україні». Ідея цікава, адже відкриває нові можливості: додатковий чи й основний заробіток для місцевих, розвиток інфраструктури села, надходження до бюджету.

– Та як усе це реалізувати, з чого почати та що робити – поки й гадки не маю, – знизує плечима сільський голова. – Є в нас і активні люди, які, переконаний, зважилися б спробували власні сили в чомусь новому й цікавому. Зрештою, це непоганий досвід, який може дуже допомогти. Маємо чудову природу, цікаву історію, знаходимося неподалік Черкас, тож містянам досить зручно й швидко сюди дістатися…

Та поки ця можливість використовується здебільшого в зворотному напрямку: леськівчани щоранку поспішають до Черкас. На роботу. Бо в селі – майже немає роботи…

P.S. Тим часом наші колеги пробують знайти розв’язання   проблеми: http://frdl.etechnologie.pl/lekcja/%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8/

Komentarze