Не боятися, працювати і не здаватися!

Наш проект сприяння сільському мікропідприємництву   успішно діє на Черкащині другий рік поспіль.  За цей час кільком учасникам уже вдалося досягнути певних результатів, створивши свою, бодай і невеличку справу, й привабивши перших туристів. Тож успіхами й труднощами, а також порадами для новачків готові поділитися досвідчені першопрохідці, які не покладаючи рук працюють над втіленням своїх задумів і мрій.  

«Важливо зібрати сильну команду»

У цьому переконані Вікторія Воюцька та Ніна Пустовойт, які разом і  створили емоційну, яскраву пізнавально-розважальну екскурсію-розвагу для дітей і дорослих «Мамонтландія», що успішно діє в селі Межиріч на Канівщині.

– Нас відвідало вже шість груп із Канева та області, чекаємо на сьому зі Сміли, – розповідає пані Вікторія. – З кожним днем про нас дізнається все більше людей і з’являється все більше охочих тут побувати. Єдине, що зупиняє людей, це непроста ситуація в країні й економічна скрута. Платоспроможність на нулі, тож груп не так і багато, як хотілося та й мало б бути.

Та попри все працювати й розвивати село бажання є. Потрібно набратися терпіння і успіх неодмінно прийде.

– Треба час.Така справа не швидко робиться, не за день, і навіть не за рік, – наголошує Вікторія Воюцька. – Хочемо привернути увагу влади, адже на території села знаходиться унікальна пам’ятка, яка, коли не створити належних умов, може зникнути вже за п’ять років.

Разом із однодумцями жінки створюють справжню казку в селі. Тут проводяться цікаві майстер-класи, частують смачними стравами й уміють відпочивати та розважатися.

– Удалося згуртувати небайдужих людей, які знають свою роботу й готові повністю присвятити себе справі. Це дуже важливо, адже без такої команди навряд чи б щось вдалося, – наголошує Ніна Пустовойт. – А взагалі, у нашій справі головне – не боятися. Починати і поволі рухатися вперед. Проявляти себе, згуртовувати довкола людей, і не відступатися. Щоб чогось досягнути, треба змінюватися і не боятися цього.

І щоб не трапилося, яка б неприємність не спіткала, не опускати руки. А ще, на думку пані Вікторії, створюючи продукт, орієнтований здебільшого на дітей, і самому треба бути трішки дитиною.

«Працювати й ще раз працювати»

У вже добре знаному в області «Зерноленді», що працює в Чигиринському районі, туристів почали приймати торік навесні. Нині практично на всіх вихідних тут буває не менше 80-120 туристів.

– У будні, на жаль, менше. Якби мали такий потік відвідувачів щодня, то швидше вдалося б втілити у життя всі задуми. Адже перед тим, як відкрити «Зерноленд», ми розробили великий проект: щоб хотіли тут бачити, якби не були обмежені у фінансовому плані, – розповідає власник «Зерноленду» Назар Лавріненко. – У нас вийшов просвітницько-розважальний етно-центр, на території якого мав би бути готель, ресторанчик, амфітеатр і безліч усіляких цікавинок. Проте до такого ще треба добре попрацювати.

А починали практично з нуля. Ні великих грошей, ні матеріальної бази не було. Лише бажання й кілька неймовірних ідей.

– Довелося відбудовувати приміщення для музею, яке свого часу дуже постраждало під час пожежі. Шукати експонати, працювати над рекламою, – говорить пан Назарій. – Усе лише в наших силах, ми зацікавлені в тому, щоб мрія збулася, щоб всі плани й сподівання справдилися. Чекати й покладатися на допомогу зі сторони не варто. Треба працювати й ще раз працювати, тоді буде результат.

Усі кошти, які вдається отримувати від проведення екскурсій, знову вкладаються у справу.

– Варто бути готовим, що одразу заробляти не вийде. Навпаки, аби справа жила, потрібно постійно будувати й організовувати щось нове, – відзначає дружина Назара Лавріненка Вікторія. – Потрібно бути багатовекторним: надавати одночасно кілька послуг, постійно удосконалюючи їх та оновлюючи. Тоді до тебе не лише приїздитимуть нові відвідувачі, а постійно повертатимуться попередні.

А ще важливо бути готовим до того, що постійно доведеться боротися з перешкодами.

– До «Зерноленду» пролягає дуже погана дорога. Ще зараз великі автобуси можуть нею користуватися, але якщо ситуація не зміниться в найближчі роки, то в майбутньому це може стати неабиякою проблемою. Тож вже зараз потрібно шукати шляхи для її вирішення, – розповідає Вікторія. – І такі перепони в роботі з’являються частенько. Та як би важко не було, важливо пробувати ще раз, і ще раз, аж поки не почне виходити. Набратися терпіння і ні за що не відступатися.

«Робити свою справу, а результат неодмінно буде»

На Жашківщині дедалі популярнішими стають «Пригоди на Скрицькій долині». Дітвора із задоволенням бере участь у пригодах біля чудового ставка, що в селі Сорокотаги.

– Хоча наш квест існує вже другий рік, та все ж відвідувачів буває не так багато, як того хотілося б.Чомусь вчителі дуже важкі на підйом: не хочуть братися за відповідальну справу й везти дітей до іншого населеного пункту., – розповідає автор проекту Микола Кармаліта. –Та ми не здаємося. Зрештою, одразу налаштовували себе, що не все вийде з першого разу, що потрібно набратися терпіння. Звісно, дається в знаки непроста ситуація в країні. Та це теж колись мине. Головне робити свою справу, а результат неодмінно буде.

Komentarze

  • Tatjana Ponomarenko

    Успіху всім колегам у проекті! У кожного з вас є дійсно команда однодумців, мета, до здійснення якої ви поступово наближаєтеся. Так тримати!