І знову – до Польщі!

З 17 по 23 травня команда проекту, яка в порівнянні з минулим роком значно збільшилася чисельно, вирушає на навчання до Польщі.  Напередодні випала нагода поспілкуватися з кількома учасниками поїздки з числа „старожилів” , які розпочинають другий рік роботи в проекті і готуються вдосконалювати вже зроблене і з числа новачків, у яких попереду можливість побачити на власні очі те, про ще багато вже чули.

«Здавалося, що це – очевидно: перш, ніж їхати десь, придивися до свого…»

Ось уже другий рік поспіль в мальовничому селі Межиріч, що на Канівщині, розвивається і набуває все більшої популярності цікавий розважально-пізнавальний проект „Подорож до країни Мамонтландії”. А працюють на ним небайдужі до історії рідного краю, креативні Вікторія Воюцька, Лідія Харченко та Ніна Пустовойт.   

– Ідею проекту підказала історія села. Якось, майже півстоліття тому, один дідусь копав собі яму під погріб. І випадково натрапив на величезні кістки, згодом виявилося, що то були рештки мамонта. Після численних археологічних розкопок вдалося встановити, що на території села колись було три стоянки мисливців на мамонтів, – розповідає експерт проекту і автор „Подорожі до країни Мамонтландії”  Вікторія Воюцька.

Таке унікальне відкриття зацікавило науковців з усього світу: на Канівщині побували і японці, і французи.

– Проте, далеко не всі черкащани знають про це насправді унікальне місце. Тож вирішили в ігровій формі, розробивши цікаву кількагодинну програму-квест, проводити екскурсії для школярів. Адже перш, ніж їхати десь, треба побачити своє, – переконана пані Вікторія. – У нас у гостях торік побували третьокласники з канівської школи.

Організатори зізнаються, що трішки хвилювалися й переживали, адже не знали, як їхній задум сприйме малеча.

– Та все пройшло легко, весело, на одному подиху. Спершу відвезли дітей на місце розкопок, де наш шкільний вчитель історії, переодягнений у мудрого друїда, розповів про це неймовірне місце, – веде розмову далі пані Вікторія.

Далі провели майстер-класи, виготовивши печиво у формі слоників і виліпивши з глини справжнісіньких мамонтенят.

– Перевдягнувши дітей у костюми тварин, які пошила наша майстриня Лідія Харченко, розділили їх на три команди. Й далі, рухаючись по спеціальному маршруту селом, вони мали виконувати різноманітні завдання, розв’язувати задачі, отримуючи шматочки пазлів.

А ще дітвора побудувала справжнісіньке первісне житло й навіть спробували себе в ролі мисливців.

– Торік у рамках проекту «Сприяння сільському мікропідприємництву в Україні» вдалося побувати в Польщі. Саме ця поїздка дозволила побачити все по-новому, повірити у власні сили, – наголошує Вікторія Воюцька. – Переконані, що наш задум матиме успіх серед школярів. Уже маємо позитивні відгуки й охочих побувати в нашій „Країні Мамонтландії”

MEZHYRICH 293

 

«Вирушаємо у подорож не тільки по натхнення, а й по відповіді на нові питання» 

До Головківки, що на Чигиринщині, проект «Сприяння сільському мікропідприємнцтву в Україні» прийшов, як і все геніальне й значуще в житті, цілком випадково.

– До нас в село приїхала одна з кураторів проекту Оксана Колісник. Познайомилися, говорили довгенько, вона роз’яснювала що й до чого. Та ніяк не могла збагнути, що ж вимагається від мене, як те все втілюватиму в життя, – розповідає учасниця проекту Оксана Почінська. – І раптом почула: «Чи згодні ви на пригоду? Бо цей задум для тих, хто любить ризикувати». Після цих слів згодилася одразу.

Побачити світло в кінці тунелю і поглянути на свої можливості по-новому дозволила поїздка до Польщі.

– Раніше здавалося, що розробити й втілити власний бізнес-проект в Україні – справа нереальна. Та ця подорож розкрила очі. Збагнула, якщо це працює там, то чому ж не можу вийти і в нас? – відзначає пані Оксана. – Приїхавши додому, почала думати від чого можна було б відштовхнутися, чим зацікавити й привабити людей до Головківки.

Передумано й перегадано було чимало. Та відповідь знайшлася сама собою.

– Справжнісінький бренд нашого села – це пресмачнюча картопля. На базарі в Черкасах всі знають, якщо картопля з Головківки, треба брати й не вагатися – кращої ніде не знайти, – усміхаючись, відказує Оксана Почінська. – Тож як було цим не скористатися?

Так і народилися славнозвісні й уже досить відомі за межами Головківки «Картопляні розваги».

– Розробили кількагодинну програму й запросили малечу з Черкас. Хвилювалися, переживали та все ж сподівалися, що дітвора поїде від нас задоволеною. Власне, так і вийшло, – пригадує учасниця проекту. – Влаштували майстер-класи з виготовлення картопляних млинців й чіпсів. Організували квест-мандрівку до цілющого Живун-джерела… Напрацювалися, натомилися і ми, і діти, але отримали гарні враження. Радісні, на позитиві поверталися додому.

Нині, як відзначає пані Оксана, вже є домовленості з іншими школами, проект розвивається і має великі шанси здобути популярність. Та, разом із тим, перші практичні кроки народили і нові питання. У тому числі й до колег у Польщі. Зараз, з невеличкої поки що висоти набутого власного практичного досвіду, є можливість не тільки зарядитися натхненням, а й побачити по-новому і роботу в польських селах, поставити нові, глибші питання.

IMG_5866

 

«Їм теж було важко, але змогли ж. Неймовірно хочеться вірити, що зможемо й ми…» 

Другий рік роботи розпочинається з новими колегами з нових для проекту сіл – Пугачівки (Уманський район), Охматова (Жашківський), Боровиці (Чигиринський), Лесьок (Черкаський), Гельмязова (Золотоніський), Грушківки та Лузанівки (Кам’янський) та Хмільної (Канвський райони). Вони значно стриманіші від «старожилів»  у висловлюванні власних очікувань і обережніші в розмовах про власні ідеї і плани. Що ж, мандрівка і знайомство тільки починаються!

Унікальний і неповторний – чи не єдиний в Україні – водяний млин в Коржовій, що на Уманщині, став іще одним джерелом натхнення для програми «Сприяння сільському мікропідприєництву в Україні». Млин також подарував знайомство та співпрацю з дуже активною та творчою людиною – Ліаною Родніковою, яка взялася за втілення проекту «На гостинах у старого млина».

– У сфері туризму працюю кілька років. І про млин вже давно задумувалася як про потенційний екскурсійний об’єкт. Та все якось ті задуми не втілювалися в життя, – розповідає Ліана Роднікова. – На щастя, до нас прийшов проект «Сприяння сільському мікропідприємництву в Україні». І закрутилося-завертілося…

У  самому приміщенні млина торік вдалося організувати незвичайний музей, де можна побачити чимало цікавих речей: від жорен і кульманів до робочих інструментів, що використовувалися для обробітку землі і просто предметів селянського побуту минулих часів.

10426689_840154332692051_6665063720337612730_n

– Це частина нашої історії, яка з розвитком технологій відійшла в минуле. Але так цікаво розглядати наповнені історією речі, без яких раніше не обходилося життя, – відзначає учасниця проекту. – Крім того, у рамках проекту організовуємо дітям екскурсію до млина, де в деталях можна розгледіти принцип його роботи. А дивитися, як вода крутить жорна, – можна безкінечно.

Та й це ще не все. Для малюків розроблено цікавенні майстер-класи, які в себе у господі проводять народні умільці.

– Можна навчитися робити ляльки-мотанки, познайомитися із старовинним ремеслом – гончарством, повправлятися у соломкарстві й ткацтві. Тобто, заняття є на будь-який смак і бажання, – додає пані Ліана.

У цьому році учасниця проекту збирається розширити маршрут.

– Щоб можна було й на човнах покататися на озері, рибку половити, а тоді поласувати смачною юшкою з неї. А далі завітати в сусідню Пугачівку, де знаходиться дерев’яна церква, збудована без єдиного гвіздка. Словом, зайнятися точно буде чим, тож ласкаво просимо…

***

– Зараз іще не маю чіткого бачення, чим би хотів займатися, з чого почати роботу, – відзначає сільський голова села Грушківка, що на Кам’янщині, учасник проекту Іван Темний. – Вірю, що майбутня подорож допоможе прояснити ситуацію. Хочу розгледіти щось нове, позитивне. Хочеться свіжого ковтка повітря, побачити світло в кінці тунелю. Адже ця країна вже пройшла той шлях, на який ми тільки стаємо. Їм теж було важко, але змогли ж. Неймовірно хочеться вірити, що зможемо й ми…

***

Довго всі «за» і «проти» зважувала Лариса Редька із Гельмязева, що на Золотоніщині:

– Маю кілька задумів, пов’язаних із туризмом. Дуже хочеться, щоб все спрацювало. Але з чого починати, як просуватися, щоб дійти успіху – відповіді на все це сподіваюся отримати в Польщі.

Komentarze

  • Олена Волошенко

    Візит до Польщі був цікавим, корисним, яскравим і плідним ідеями, задумами. Команда із Лесьок побачила перспективи оновлення села із ідеєю ВЕСЕЛКИ. Село славне своїм розмаїттям. У центрі села є великий квітник. Зараз розквітають червоні маки. А огороди мешканців наповнюються червоним кольором веселки. Отже, червоний колір веселки лишає свій слід у нашому селі.